Латаття — Вікіпедія
Лата́ття, водяна лілія (Nymphaéa) — рід водяних рослин родини Лататтєві (Nymphaeaceae).
Латаття — багаторічник, його коріння «повзає» по дну водойм, а великі листки плавають на поверхні плеса. Підводне кореневище має товщину до 10 см. Листки на довгих черешках — до 20-13 см у діаметрі з плівчастими ланцетними прилистками. Живучи постійно у воді, латаття має постійно інтенсивно випаровувати воду, щоб розчини мінеральних солей, що їх засмоктує коріння, піднімалося до листя. І вода випаровується через численні продихи, якими всіяний горішній бік листя. Їх буває близько 11-12 мільйонів на одному листку. Нижній бік листка забарвлений у темно-фіолетовий колір. Завдяки темному забарвленню він краще прогрівається і випаровування через те посилюється. Чашечка чотирилиста. Пелюстки численні, звичайно трохи довші за чашолистки, білі. Поверхня плода вкрита рубцями. Плоди кулясті, яйцеподібні, еліпсоїдальні. Вони швидко згнивають у воді, насіння звільнюється від оболонки і спливає на поверхню води. Тут воно тривалий час плаває, мандрує водоймою на великі відстані, маючи особливе, наповнене повітрям напинало. Це насіння охоче поїдає риба і птиця.
Поширення та середовище існування[ред. | ред. код]
В Україні росте 3 види.[1]
У всіх народів з глибокої давнини збереглися перекази і легенди, пов’язані з лататтям.
В Єгипті[ред. | ред. код]
Поява квіток лотоса радувала стародавніх єгиптян, і з давніх часів збереглася прислів’я: «Багато лотосів на воді, велика буде родючість». У Стародавньому Єгипті лотос шанували як священну квітку. Він був присвячений богині родючості Ізиді і богу сонця Озірісу. Останній зображувався на листі лотоса, а бог світла Хорус — сидить на квітці лотоса.[2]
Цим був виражений зв’язок нільської «лілії», і нашого латаття, з сонцем: квітка її також розкривається вранці і опускається у воду ввечері.
Символ Стародавнього Єгипту, його герб — п’ять квіток лотоса. Скіпетр — знак влади фараона — робився у вигляді квітки лотоса на довгому стеблі. Квітка і бутон лотоса були вибиті на єгипетських монетах. Колони єгипетських палаців і храмів теж прикрашали зображенням лотоса: підстави колон — листя лотоса, а вгорі — зв’язка стебел з квітками і бутонами. [2]
Білий лотос в декорі. Фриз на палаці в Амарні (1352–1336 до н. е.).П’ять з половиною тисяч років тому єгиптяни малювали лотоси на гробницях. Лотос в ієрогліфах (єгипетських письменах) означав радість і задоволення.[2]
Жінки квітками лотоса прикрашали волосся і, йдучи в гості, тримали в руках букет. Гірляндами з квіток лотоса прибирали будинки, храми, гробниці з муміями.[2]
Але єгиптяни не тільки милувалися квіткою лотоса і вдихали його аромат, вони вживали в їжу його насіння і кореневища. Перший вчений ботанік, званий батьком ботаніки, Феофраст, що жив у Давній Греції 2300 років тому і багато подорожував, писав про це
«Головки лотоса єгиптяни складають у купи, де вони піддаються гниттю, поки не руйнуватимуться їх зовнішні оболонки, після чого насіння промивають в річці, сушать і товчуть, а з отриманої борошна печуть хліб».
Про це писав і давньогрецький історик Геродот[2]>:
«Коли річка виступає з берегів і заливає рівнину, на воді виростають у великій кількості лілії, звані у єгиптян «лотосом». Вони зрізають їх, сушать на сонці, потім розбивають макоподібне насіння лотоса, що добуваються з середини лотоса, і готують тісто, яке печуть на вогні. Корінь цього лотоса також їстівний і має досить приємний солодкуватий смак, він круглий і величиною з яблуко»
Стародавня Греція[ред. | ред. код]
У Стародавній Греції квітка латаття була символом краси і красномовства, а також були поширені розповіді про людей, що харчуються лотосом, — «лотофагів». Така розповідь приведена поетом Давньої Греції Гомером в «Одіссеї» [2]:
Дев’ять носила нас днів роздратована буря по темнихБагатими рибами хвилях; на десятий до землі лотофагів, Їжею квітковою себе насичуючих, вітер примчав нас. Вийшовши на тверду землю і свіжою водою запасшись, Нашвидко легкий обід ми у швидких суден заснували. Свій задовольняивши голод питвом і їдою, обрав я Двох розторопних самих товаришів наших (був третій З ними глашатай) і покуштувати послав їх, до яких ми досягли Людей, куштуючих хліб на землі, багатої дарами. Мирних вони лотофагів знайшли там; і посланим нашим Зла лотофаги не зробили; їх з доброзичливою ласкою Зустрівши, їм лотоса дали скуштувати вони, але як тільки Солодкомедв’яного лотоса кожен покуштував, миттєво Все забув і, втративши бажання назад повернутись, Раптом захотів осторонь лотофагів залишитися, щоб смачний Лотос збирати, назавжди відмовившись від своєї вітчизни. Силою їх, плачущих, до наших суден притягнувши, наказав я Міцно їх там прив’язати до корабельних лавок; іншим же Вірним товаришам дав наказ, анітрохи не зволікаючи, Всім на проворні сісти кораблі, щоб з них нікотрий, Лотосом солодким спокушений, від повернення додому не зрікся.
Все на судна зібралися і, сівши на лавках біля весел, Разом могутніми веслами спінили темні води.
З Стародавньої Греції дійшли до нас перекази про гарних водяних дівчат, називаємих німфами.
Там чином, Латаття сніжно-біле на латині називається «німфея кандіда» (Nymphaea candida), що в перекладі означає «німфа біла». Латинська назва латаття жовтого — «нюфар лютеум» (Nuphar luteum). «Нюфар» походить від арабського слова, яке теж означає «німфа»; «лютеум» — жовта.[2]Вікторію амазонську (Victoria amazonica) Річард Шомбург {близько 1837 р.} назвав «німфея вікторія», на честь англійської королеви.[2]
В Індії[ред. | ред. код]
«Лотос — друг сонця, — писали також і в священних книгах Індії. — Коли місяць зі своїми холодними променями зникає, лотос розкривається».
В Індії лотос теж вважався священним. Стародавні індуси представляли землю у вигляді квітки лотоса. Бог індусів Брама, як і єгипетський бог Озіріс, зображується лежачим на листі лотоса; храми, присвячені їм, також прикрашаються лотосами. У міфі індусів богиня родючості Лакшмі перепливає океан на квітці лотоса. «Квіти лотоса — корабель, на якому потопаючий серед океану життя може знайти порятунок». Лотос розводять в Індії та Китаї, висіваючи насіння в мул ставків і каналів.[2]
Один з видів (Nelumbo nucifera) священного лотоса Єгипту та Індії зростає не тільки в цих країнах. Листя ціього лотоса, що мають вид перекинутих ковпачків на довгих черешках, що стирчать з води, і його великі рожеві і пурпурні квітки можна побачити в гирлі Волги, у районі Астрахані, в дрібних затонах Каспійського моря, в гирлах річок Кури й Тереку в Закавказзі. Лотос росте і на Далекому Сході.
В Північній Америці[ред. | ред. код]
Північноамериканські Індіанці створили гарне сказання: латаття утворилося з іскор, які впали з Полярної і «Вечірньої» зірок у той час, коли вони зіткнулись, сперечались між собою з-за володіння стрілою, яку в хвилину смерті пустив в небо великий індіанський вождь.[2]
В Європі[ред. | ред. код]
В середні віки в Європі створювалися казки про ельфів — маленьких лісових чоловічків, що катаються, як на корабликах, в чашолистки латаття[2]. У Голландії, Німеччині, Швейцарії було створено багато казок і легенд про чарівних ельфів, що живуть у квітках лілій.
В Італії поширена легенда про красуню Мелінду, яку викрав болотяний цар-страховисько і одружився з нею. Від того шлюбу і народилося латаття біле, пелюстки якого нагадують колір обличчя Мелінди, а тичинки — золоті коси красуні. Щороку красуня Мелінда вкриває трясовину квітами, нагадуючи своїй матері, що вона жива, вічно юна і царює над болотами.
Латаття називали «лебединою квіткою». Фризи вірили, що ті, у кого зображені сім квіток латаття на гербі замку, щиті або прапорі, ставали непереможними.[2]
У слов’ян[ред. | ред. код]
Слов’яни називали водяну лілію одолінь-травою і приписували їй чарівну силу. Часто шматочки її кореневища зашивали в ладанку й носили на грудях як талісман проти злих сил, недуг, потвор і розбійників, що підстерігали мандрівника на шляху. Іншою назвою була русалчина квітка, бо на ніч вона ховається під воду, а кореневище схоже на дивовижну істоту.[1]
В «Травневій ночі» Гоголя з’являлися русалки з вінками з латаття на голові. У слов’янських народів латаття здавна вважалося «русалчиною квіткою». Гарна біла квітка з плямистим, як зміїний або риб’ячий хвіст, кореневищем була перетворена народною фантазією в русалку — прекрасну дівчину з риб’ячим хвостом.
Своєрідно використовували латаття наші предки. Насіння її вживалися ченцями і відлюдниками як засіб, що заспокоює нерви, від судом і запаморочення, співаками — для посилення і зміцнення голосу. Для поліпшення апетиту сушене кореневище латаття підвішували над ліжком хворого. Відваром квіток латаття лікували зубний біль.[2]
За старих часів рекомендувалося рвати квіти латаття з ласкавими словами, заткнувши вуха. Ні в якому разі не дозволялося зрізати їх, так як при цьому нібито стебло латаття спливає кров’ю, а той, хто це зробить, буде бачити важкі, кошмарні сни. З кореневищем латаття в руках пастухи обходили поле, щоб при випасанні оберегти худобу від пропажі.[2]
Існує народна прикмета, якщо квітки латаття пірнули під воду вдень — бути негоді.
Практичне використання[ред. | ред. код]
У декоруванні[ред. | ред. код]
Латаття популярна декоративна квітка у водоймах Південної та Південно-східної Азії. У деяких містах (Убон Ратчатані) створюють цілі сади з різних видів латаття. [3]
У харчуванні[ред. | ред. код]
Насіння і міцні кореневища цього роду у вареному вигляді їстівні. Насіння у сухому стані містить до 47% крохмалю. Підсушені кореневища містить до 20% крохмалю, 5-6% глюкози, багато дубильних кислот.
Археологи знаходять насіння білого латаття в будівлях на палях, що існували 50-70 тис років тому. Його насіння та коріння їдять вареними. Сирі містять алкалоїд німфеїн. Насіння лотосу в Азії їдять сирим, вилущуючи його прямо з плоду.
Деякі народи Європи, Азії, Африки та Північної Америки й нині застосовують борошно з висушених коренів латаття як домішку до зернового під час випікання хліба та для одержання крохмалю. Надлишок дубильних речовин знешкоджується простим вимочуванням порізаних на шматочки кореневищ у чистій воді. Висушене та засмажене насіння йде на крупу і борошно. За смаком нагадує смажені плоди їстівних каштанів.
Заготовляють кореневища пізно восени або напровесні. Їх вилучають з води, очищають від мулу, решток листкових черешків, а також від грубої поверхневої шкірки. Вилущене крихке кореневище перемелюють або товчуть у ступі. Якщо борошно гіркувате, його заливають водою і деякий час перемішують. За 3-4 години воду обережно зливають. До відмитої маси додають третину зернового борошна й готують тісто для коржиків, млинців, оладок, галушок тощо.
В Україні з латаття готують страву «лемішку». Дві склянки борошна з кореневища смажать на сухій сковороді до золотавого кольору. Додають три чверті склянки підсоленого окропу і розмішують до густоти в’язкого тіста. Добре вимішане тісто розкачують, додають 100 г шкварок і старанно розмішують. Потім викладають на змащену жиром форму і запікають у духовці на слабкому вогні, доки не утвориться ніжна золота кірка.[1]
Вивчаючи будову квітки водяної лілії, відомий німецький поет та вчений Гете створив теорію походження квіток у рослин. Він довів, що всі частини квітки, пелюстки, тичинки, маточки — це видозмінене листя. У цієї квітки помітний поступовий перехід від зелених чашолистків до білих пелюсток, а потім до тичинок.[1]
Сад латаття у місті Убон Ратчатані
-
Їстівне насіння лотосу
Сушене насіння латаття
-
-
Коріння лотосу
Карі з коріння лотосу
uk.wikipedia.org
Водяна Лілія: Посадка І Догляд, Фото
Багато неодноразово милувалися на водоймах такими дивовижними кольорами, як водяні лілії. Утримувати їх на власній ділянці цілком реально, потрібно лише ознайомитися з тонкощами її вирощування, знати, який буде потрібно догляд.
Історія походження
Походження латаття теж пов’язано з міфами, нібито їх назвали в честь німф, які були володарками лісів, річок. Люди поклонялися їм, і вважали їх божествами природи. Нібито у кожної латаття є свій ельф, який оберігає її і наділяє чарівними властивостями. Їх не видно при сонячному світлі, так як вони сплять, а з появою першої зірки ельфи скликають свій маленький рада, телефонуючи в ніжні дзвіночки. Легенди індіанців свідчать про те, що латаття з’явилася в результаті зіткнення зірок. Історій, міфів і легенд дуже багато і всі вони відрізняються незвичайною красою, романтизмом. Їх можна слухати довго, також, як і дивитися на настільки дивне чудо природи – водяну лілію.
Загальні відомості
Водяна лілія (NYMPHAEA) – належить до родини кувшінкових, до роду трав’янистих рослин, які ростуть виключно в воді. Охоплює безліч видів, які ростуть, як правило, в помірних і тропічних кліматичних поясах. У народі лілія має безліч назв: німфея, латаття, одолень-трава.Це одне з найяскравіших, ефектних і казково красивих водних рослин. Їх коріння досить об’ємні і сильні, колір переважно коричневий, покриті маленькими листочками. На воді, під час сильних поривів вітру, лілія тримається за допомогою повітроносних каналів, які утворюють цілісну систему. Латаття овальні, добре тримаються на поверхні води.
Поки рослина молоде, його лисяча насичено рожевого відтінку, з віком колір ставати болотним і зеленим. Що відносно квітів, то їх можна описувати довго, так як колір і розмір залежить від виду. Великі по самотні квітки, як правило білі, можуть вирости до двадцяти сантиметрів в діаметрі. Складаються з п’яти пелюсток.
Лілія дуже приємно пахне. Аромат ніжний, солодкий, досить стійкий. Період цвітіння з початку літа, і до початку осені. Супліддя в формі кулі зріє під водою.
Коріння німфеї дуже міцні, на болотах можна спостерігати навіть невеликі острівці, які утворилися з коренів. При сильному розростанні листя покривають всю поверхню води.
Амазонська німфея Вікторія – найболючіша латаття в світі. Свою назву отримала від англійської королеви. Була названа в її честь.Її листя в діаметрі близько двох метрів. Квіти можуть змінювати свій колір і запах.
Посадка і вирощування латаття, догляд за нею
Протягом усього літа латаття дуже красиво цвіте. З похолоданням, цвітіння німфеї призупиняється. Якщо ставок маленький, з пониженням температури в’януть також листя. У зимовий період німфея засинає, і догляд їй не потрібен.
В середині весни з кореневої системи починають прокльовується молоді, яскраво салатові пагони. Кількість молодих пагонів прямо пропорційно залежить від віку німфеї. В кінці весни пагони з’являються на поверхні води.
Життєвий цикл однієї квітки не більше п’яти діб. Після цього періоду квітка старіє і гине, при цьому суцвіття йде під воду, для подальшого дозрівання. Коли насіння повністю дозріли, вони висипаються на дно водойми.
У латаття насіннєве проростання в природних умовах дуже слабке. Насіння вирощують в штучних умовах:
- У невеликій резервуар наливають воду. На дно сиплеться пісок, що не більше пари сантиметрів і садять насіння лілії.
- Води повинно бути не більше трьох сантиметрів над піском.
- Як правило, через тиждень можна буде побачити пророслі зернята.
- Після розвитку допоміжних коренів, вихідний корінець вмирає. Після проростання потрібно зробити пересадку на відстань 2х2 сантиметри.
- Ще через кілька днів на відстань 3х3.
- Після чого молоді паростки пересідають по одному в горщики, які опускають в воду не нижче 20 градусів.
- В останній раз рослина пікірують у великий горщик, залишаючи його у водоймі на глибині 50 сантиметрів.
У контейнерах здійснюється посадка в тому випадку, якщо ставок великий. Коли ставок маленький, насіння мож
plantscientists.com
советы по посадке и уходу за кувшинками
Водяная лилия — одно из лучших украшений естественного или рукотворного пруда на дачном участке. Этому растению необходима чистая вода и минимальный уход, заключающийся в своевременном удалении отцветших бутонов и защите от вредителей, тогда оно будет радовать своим цветением целое лето. Посадить кувшинку несложно, ее выращивают из семян либо кусочков корневища прямо в донном грунте или в специальных емкостях, которые потом спускают на дно пруда.
1
Описание растения
Другое наименование водяной лилии, относящейся к семейству Кувшинковых — нимфея. Это двудольный травянистый многолетник с круглыми, достигающими 40 см в поперечнике листовыми пластинами интенсивно-зеленой окраски. Произрастает это растение в прудах со стоячей водой либо с очень неспешным течением. В природе выделяют тропического происхождения теплолюбивые сорта и зимоустойчивые, которые наиболее приспособлены к произрастанию в условиях российского климата.
Цветки бывают простыми или махровыми размером от 3 до 30 см. По центру бутона располагаются крупные оранжевого либо желтого оттенка тычинки. Плоды представляют собой коробочку. Период цветения этого растения приходится на май либо июнь в зависимости от условий погоды.
Бутоны раскрываются с восходом солнца, а после заката смыкаются и спускаются вглубь пруда. В дождь либо при пасмурной погоде они остаются в воде. Длительность их жизни составляет 4 дня, после чего бутоны погибают. Кувшинки испускают сильный аромат, который привлекает разных насекомых, опыляющих их.
Если насекомое не успевает улететь, пока чаша кувшинки не закроется, оно опускается под воду в закрытом бутоне, а утром поднимается над водной гладью.
У нимфей по описанию крупные корневища, которые одновременно выполняют роль стеблей растения. Они погружаются в почву на дне и удерживают в ней культуру. На водной глади располагаются только большие округлые листья и цветоносы. На листовой пластине имеется восковой слой, который позволяет им успешно держаться на поверхности. Они легко плавают благодаря эластичным черешкам, длина которых определяется глубиной водоема.
Строение растения
Подводные пленчатые листья обладают ланцетной формой и свернуты в виде колпачка. Под ним скрыты зачатки поверхностных листьев и цветочные почки. Вся вегетативная часть кувшинки пронизана воздухоносными каналами, посредством которых растение дышит и удерживается на воде.
1.1
Выбор подходящего для культивирования сорта
Селекционерами выведено множество сортов нимфеи, которые выращивают в рукотворных водоемах. Их принято разделять по величине цветков на три подгруппы:
- Миниатюрные с размером бутонов 3-15 см годны для культивирования в маленьких прудиках глубиной до половины метра. В зависимости от сорта цвет бутонов бывает красным, желтым или белым.
- Нимфеи средние с бутоном в поперечнике до 18 см, произрастают на глубине 60 см. Лепестки в этом случае будут красными, желтыми либо розовыми.
- У крупных водяных лилий бутон достигает в поперечнике 30 см. Такое сорта нужно располагать на глубину 1 м и больше. Цвет таких нимфей малиновый или желтый.
В каждой группе встречаются теплолюбивые и морозостойкие сорта. В климатических условиях России выращивают следующие кувшинки:
- Mayla имеет бутоны розового цвета, 18 см в поперечнике. Характеризуется неспешным разрастанием корневой системы.
- Wanvisa отличается неприхотливостью и обильным цветением, имеет розовые бутоны с желтыми полосами. Листья также характеризуются декоративностью — у них мраморные прожилки.
- Snowflake благодаря нешироким длинным лепесткам белого оттенка может выглядеть, как астра. Сорт зацветает только после середины лета, но отличается хорошей морозоустойчивостью.
- Violicious — довольно редкий сорт с синими либо фиолетовыми цветками. Удачно переносит холода под толщей льда.
2
Как высадить нимфею
Все водяные лилии предпочитают расти на освещенном солнцем месте. Но способны благоприятно себя чувствовать и в небольшой полутени в очень жаркое время суток. Для заполнения искусственного пруда подойдет обычная водопроводная вода, поскольку эти растения нетребовательны к ее качеству.
Нельзя растить водяные лилии в водоемах, где смонтированы фонтаны. Капли, падающие на растения, закупоривают устьица. Это вызывает трудности с дыханием и цветок погибает.
2.1
Посадка кусочком корневища
Сажать кувшинки удобнее всего в широкие кашпо из пластика. При этом диаметр горшка должен превосходить высоту, поскольку корневая система этого цветка разрастается в ширину сильнее, чем в глубину. Разрешено подбирать не цельные тары, а с большим числом дырочек на дне.
Не нужно выбирать очень объемные емкости. Ведь периодически их придется извлекать из водоема. Учитывая вес грунта, воды и самого цветка, она должна быть подъемной. Не подойдут и слишком маленькие горшочки. В них корневая система будет развиваться плохо, что неизбежно скажется на величине бутонов.
Для выращивания готовят жирную, глинообразную почву со значительным содержанием питательных веществ. Такой грунт будет незначительно смываться водой. До посадки кувшинки его перемешивают с биогумусом и перегноем, добавляя на 7 частей почвы 3 части органики.
Подготовленным грунтом наполняют горшок, не доходя до края на 3-4 см. По центру создают углубление и размещают в него кусочек корневища. Затем поверх укладывают слой песка для предохранения почвы от смывания. Если в водоеме живут рыбки либо в него часто забираются лягушки, дополнительно кладут в один ряд камушки белого оттенка.
Глубина заделки корневища кувшинки напрямую определяется его размерами — чем оно больше, тем глубже его надо заделывать.
Если толщина водяного слоя в водоеме составляет 50 см и более, высаживать культуру разрешено сразу в придонный грунт. Тогда для закрепления его допускается использовать металлические или деревянные скобы.
Кашпо с посаженым цветком в водоем погружают поэтапно:
- 1. Сначала кашпо спускают в воду так, чтобы глубина равнялась его высоте и сверху было 10-20 см воды. Для этого применяют подставку либо камни.
- 2. После того как листы будут отрастать, глубину постепенно увеличивают.
- 3. Когда кашпо целиком спустится на дно, грунтовые сорта пересаживают.
На протяжении нескольких недель растение окончательно приживается и начинает цветение.
2.2
Выращивание семенами
Этот способ не пользуется популярностью, поскольку он достаточно сложен, и растения могут цвести только через несколько лет. Семена кувшинок своим обликом напоминают зерна кофе, но значительно превосходят их размером. Перед высадкой выполняют проверку на целостность. Из поврежденного посадочного материала культура не развивается.
Для проращивания семена опускают в маленькую емкость, заполненную водой, заглубляя в песок. Толщина песчаного слоя должна составлять 2 см. Воду берут отстоянную и мягкую. Стаканчик ставят на освещаемый подоконник в теплое место.
Через неделю появятся первые листки, которые постоянно должны плавать на поверхности воды. Поэтому с отрастанием листьев жидкость в стаканчике доливают или пересаживают цветок в более глубокий сосуд. В последних числах мая растения пересаживают в подходящий горшок и переносят в открытый пруд.
3
Уход за культурой
Кувшинки — очень неприхотливые растения, не требующие к себе пристального внимания. Достаточно вовремя срывать отцветшие бутоны и убирать листья, прореживать побеги и обеспечить качественными подкормками.
Чтобы цветок хорошо развивался, все питающие компоненты нужно закладывать еще в процессе посадки. Удобнее всего пользоваться особыми подкормками для водяных растений с пролонгированным действием, которые медленно расходятся в воде. Их перемешивают с почвой перед высадкой цветка. Применяя такие подкормки по инструкции, обеспечивают кувшинку питательными элементами на срок от 2 до 3 лет.
Другой удобный вариант для подкормки — это цветочные удобрения в форме палочек со значительным содержанием калия. Их вкапывают в землю каждую весну в непосредственной близости от корневой системы. Такие удобрения удлиняют период цветения и делают окраску бутонов более насыщенной.
Для кувшинок, произрастающих в естественном водоеме, подкормки не требуются. Все нужные питательные компоненты в достаточном количестве содержатся в придонном иле.
Через 2-3 года непрерывного роста в одной емкости корневая система разрастается и ей становится тесно. Это вызывает замедление развития, бутоны мельчают. Тогда растение нужно пересадить в контейнер побольше или разделить куст на несколько частей. Для этого срезают участок корневой системы с несколькими цветочными почками и пересаживают его в отдельный горшок обычным способом. Места среза обрабатывают растолченным углем.
3.1
Подготовка к зиме
Сорта, выращиваемые в условиях российской погоды, отлично переносят зимование в пруду, когда он не замерзает до дна. Тогда для более надежной защиты от холода на дно рекомендуется уложить двойным слоем пленку, пенопласт либо деревянные доски.
Для неглубоких прудов естественного происхождения следует выкопать на дне маленькую яму и переместить цветок в нее. Когда дно искусственное, придется извлечь емкость с лилией и перенести ее в подвальное помещение с положительной температурой, упаковав предварительно в полиэтилен для уменьшения испарения влаги и оставив маленькое пространство для прохождения воздуха. На протяжении зимы стоит следить, чтобы почва в горшке не пересыхала, и при необходимости увлажнять ее дополнительно.
3.2
Возможные проблемы
Нимфеи обладают довольно сильным иммунитетом, поэтому не поражаются болезнями. Единственная опасность, которая возникает при культивировании водяных лилий в прудах — гниение корней. Причиной обычно становится заражение грибком или ядовитые продукты, попавшие в пруд. Чтобы предупредить опасность, необходимо вовремя прореживать куст и тщательно осматривать приобретенное растение еще в магазине.
Основной вредитель, способный досаждать водяным лилиям — это черная тля. Трудность борьбы с ней состоит в том, что нельзя использовать химикаты. Разрешено лишь попытаться уничтожить насекомые механически, смывая водой под большим напором.
Кувшинковый листоед
На листовых пластинах нимфеи селится кувшинковый листоед. Это маленький коричневатый жучок, откладывающий яйца на растении. Из них потом вылупляются личинки и проедают дыры в листьях. Вредителя собирают вручную и уничтожают, а пораженные части срывают.
Пятнистость листьев
Очень редко встречается пятнистость листьев. Тогда на растении появляются черные пятна круглой формы. Они постепенно разрастаются и лист начинает гнить. Для борьбы с болезнью пораженные части нужно вовремя сорвать и уничтожить.
vusadebke.com
Латаття біле, водяна лілія ,кувшинка
Латаття біле, водяна лілія
(лат. Nymphaea alba, рус.Кувшинка белая)
Латаття біле – це багаторічна трав’яниста рослина, у висоту виростає до півтора – двох з половиною метрів. Плаваючі листки рослини мають округлу форму, у діаметрі від 10 до 30 см. Колір листя змінюється з віком рослини: у молодому віці вони червонуватого кольору, в дорослому ж стають зверху – темно-зеленими, а знизу – червонувато-фіолетовими. Центр ваги листя розташовується в місці прикріплення до них паростка. Квітки латаття білого – великі, білого кольору, поодинокі, в діаметрі досягають 10-20 см. Чашечка квітки складається з 3-5 пелюсток, але, як правило, їх буває 4, підстава її округла. Квіти латаття білого володіють ніжним слабким ароматом. Рослина цвіте майже все літо (з першої половини до кінця серпня), зелені кулясті плоди його дозрівають під водою десь наприкінці серпня – початку вересня.
Збір і заготівля:
Час для збору латаття білого вибирається залежно від того, яка частина його необхідна. Якщо це кореневища, то збір слід проводити в липні, серпні або вересні, коли в них накопичується більше поживних речовин. Кореневища добувають з дна за допомогою багрів, потім очищають від корінців, живців листя, дрібних коренів. Потім їх ретельно промивають, розрізають на однакові (або приблизно однакові) за розмірами шматки і сушать в тіні на вулиці або в провітрюваному приміщенні.
Якщо це квітки або бутони, то слід точно вибрати час збору. По-перше, це, звичайно, має бути в період цвітіння, тобто, період з червня по серпень. По-друге, якщо нам потрібні квіти, то збирати ми їх будемо з 7 ранку до 5 вечора (час цвітіння латаття білого), а якщо бутони – то хвилин за 5-10 до 7 ранку або через 5-10 хвилин після 5 вечора, бо після цього часу квіти занурюються під воду. Як правило, квіти використовують у свіжому вигляді, але якщо потрібно, то сушаться вони в тінистому провітрюваному місці.
Листя латаття білого можна збирати в період з березня по вересень-жовтень (тобто до настання холодів) в будь-який час доби. Сушаться листя (якщо потрібно) в тих же умовах, що й інші частини рослини – в провітрюваному тінистому приміщенні або місці.
Насіння і плоди латаття білого збираються в період її цвітіння (слід враховувати, що кожна квітка цвіте 4 дні): насіння – з поверхні води, де вони плавають у своїх «капсулах», а плоди – під водою на невеликій глибині. Після збору і плоди, і насіння слід підсушити.
Але не тільки цих правил радять дотримуватися лікарі і маги. Коли зривається (саме зриваються а не зрізаються) якась частина латаття, то завжди слід задобрити водяного духа, під чиїм заступництвом знаходиться ця рослина: зробити це можна, кинувши у воду кілька монеток або ж просто шматок хліба.
Увага! При зборі латаття білого слід пам’ятати про те, що рослина ця в багатьох країнах занесено до Червоної книги, а значить, збирати її можна тільки в обмеженій кількості або ж не збирати зовсім, якщо можна цього не робити.
У латаття білого для різних цілей застосовуються всі частини: кореневища (в їжу, в лікарських, магічних і побутових цілях), листя (в лікарських і магічних цілях), квітки (в лікарських, магічних і косметичних цілях), насіння (в їжу, в магічних цілях).
Народна Медицина:
У народній медицині застосування латаття білого куди ширше, ніж в традиційній. З найдавніших часів відварами «одолень-трави» (як ще називали латаття) лікували зубні болі і судоми. А співаки використовували настоянки і відвари насіння цієї рослини для зміцнення голосу. Кореневища і плодоніжки, настояні на горілці, застосовуються при ревматизмі як зовнішній засіб. Кореневища, квіти і листя латаття (у спиртових настойках або в натуральному вигляді) застосовують як протизапальний засіб, накладаючи їх як припарки на рани і нариви.
У китайській народній медицині використовують практично всі частини латаття білого в різних відварах, настойках, сумішах, вважаючи, що це рослина приносить молодість і красу.
У різних регіонах і районах настойки листя і квіток використовується як очищаючий і відбілюючий засіб при засмазі, вуграх і ластовинні. А відваром коренів в пиві дуже часто миють голову при випаданні волосся. Вода, настояна з квітами латаття білого, вважається прекрасним косметичним засобом (як правило, його використовують для ванн).
Магія:
Перше застосування латаття білого магами – при приготуванні психічних зіль. Латаття здавна славилися своєю властивістю притягувати проходячих повз людей своєю красою, та до того ж речовини, що містяться в ній, мають психотропну дію. Також кувшинка має властивість долати нечисту силу (з кореневищем латаття пастухи обходили поле, на якому паслася худоба, щоб захистити його від пристріту і пропажі) – адже не дарма ж на Русі її звуть одолень-травою.Відвар з латаття є любовним зіллям (це один з підвидів психічних зілль), яке може пробудити любов у серці будь-якої людини.А ще лататтям треба було запасатися перед побаченням, судовою тяганиною та пологами – воно за повір’ями приносить удачу.
Не тільки в медицині і магії використовують латаття біле – але і в кулінарії.
Кореневища латаття містять близько 20% крохмалю і є дуже поживними. Промиті кореневища нарізають скибочками, сушать згідно з рекомендаціями (в тіні і в провітрюваному приміщенні), а потім розмелюють на борошно. Цю муку слід кілька разів промити водою, щоб видалити всі гіркі і дубильні речовини (а в кореневищах їх у загальній складності міститься до 10-15%). Ну а потім з цього борошна печуть коржі, хліб і маленькі хлібці, котлети, галети, заправляють інші страви.
Зібрані восени кореневища латаття білого накопичують у собі відносно великі запаси крохмалю, тому вони дуже добре підходять для смаження в рослинній олії (попередньо їх знову ж слід промити). Подають смажені кореневища як самостійне блюдо і як гарнір.
Насіння латаття білого також вживаються в їжу як дуже поживне та містить в собі майже 50% крохмалю. З підсмажених насіння готують сурогат кави: після обсмажування їх перемелюють в кавомолці або ж товчуть у ступці і виходить напій, хоча і поступається за смаком і якістю каві, але цілком придатний до вживання.
Детальніше рецепти дивіться в «Латаття жовте»
3varta.com.ua
Водяні лілії (Моне) — Вікіпедія
Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
«Водяні лілії» (фр. Nymphéas) — цикл з приблизно 250 картин французького художника-імпресіоніста Клода Моне (1840-1926), виконаних у техніці олійного живопису. Картини, що зображують квітник садиби Моне в Живерні, становили головний предмет творчих зусиль художника в останні тридцять років його життя. Багато з робіт були створені, коли Моне вже страждав від катаракти. [1]
Схильність Моне до створення серій картин, об’єднаних загальною темою і перспективою, стала проявлятися з 1889 року, коли він закінчив не менше 10 картин із циклу «Долина Крез», пізніше виставлених у галереї Жоржа Петі. [2] Іншим відомим циклом картин Моне є «Копиці».
В 1920-ті в музеї Оранжері за державний рахунок були побудовані дві овальні зали для постійного зберігання восьми фресок Моне з водяними ліліями. Виставка відкрилася для публіки 16 травня 1927, через кілька місяців після смерті Моне. [1] У 1999 році в музеї Оранжері відбулася спеціальна виставка «Водної лілій» Моне, для якої з усього світу було зібрано 60 картин. [3]
Картини циклу зберігаються в багатьох музеях світу, включаючи Мармоттан-Моне,[4] та Орсе в Парижі, Метрополітен-музей в Нью-Йорку, [5]Чиказький художній інститут, [6]Сент-Луїський художній музей,[7]Національний музей Уельсу, Музей витончених мистецтв в Нанті, Клівлендський музей мистецтв, [8]Портлендський художній музей в Орегоні та інші.
За словами Джованні Бертаццоні, голови департаменту мистецтва імпресіоністів і модерністів аукціонного дому «Крістіс»: «Водяні лілії» Моне входять до числа найбільш знаменитих та визнаних робіт XX століття, надавши колосальний вплив на цілі покоління художників».
«Водяні лілії» на аукціонах[ред. | ред. код]
19 червня 2007 року одна з «Водної лілій» Моне була продана на аукціоні «Сотбіс» в Лондоні за 18.5 мільйонів фунтів стерлінгів. [9] 24 червня 2008 інша картина із серії, «Ставок з лататтям» (Le Bassin Aux Nymphéas), продана за 41 млн фунтів стерлінгів на аукціоні «Крістіс» у Лондоні, майже в два рази перевищивши стартову ціну лота. [10] 23 червня 2010 на торги в «Крістіс» були виставлені «Водяні лілії» 1906 року, очікувана ціна продажу яких коливалася від 30 до 40 мільйонів фунтів стерлінгів, проте ставки на картину не піднялися вище 29 мільйонів, і в підсумку картина була знята з аукціону. [11] Останній раз «Водяні лілії» 1907 року виставлялися на торгах в «Крістіс» у травні 2014 року і були продані за відносно скромну суму в 27 мільйонів доларів. [12]
 | Ця стаття містить фрагменти іноземною мовою. Ви можете допомогти проекту, переклавши їх українською. |
Water-Lily Pond and Weeping Willow, (1916–19)
-
Water Lilies (TFAM), 1908, Tokyo Fuji Art Museum
-
uk.wikipedia.org
Водяна лілія (латаття біле): лікарські властивості
Рослина сімейства кувшинкових. Багаторічна трав’яниста водна рослина. Кореневище горизонтальне, товсте, довге, з рубцями від старого листя. Листя в латаття білого плаваюче, велике, округле, на довгих циліндричних черешках, до 3-5 м. Квіти білі, одиночні, на довгих квітконіжках, плаваючі. Чашечка 4-листна, зовні зеленого кольору. Пелюсток багато, тичинок багато, прикріплених до диску зав’язі. Зав’язь багатогніздна, з променистим рильцем. Плід ягодоподібний, з м’якоттю, поверхня зубчаста. Цвіте з кінця травня до серпня.
Розповсюдження: водяна лілія поширена в європейській частині Росії, Приуралля, в Сибіру, на Україні, в Білорусі. Утворює чагарники в стоячих і повільно поточних водах – озерах, річках, старицях, ставках на глибині до 2 м.
Використана частина: кореневище з корінням, квітки і листя. У кореневищі водяної лілії містяться алкалоїд німфеір, дубильні речовини, крохмаль, в листі – флавоноїди, щавлева кислота, в пелюстках квіток – флавоноїди, карденоліди, німфалін, в насінні – дубильні речовини, крохмаль, жирне масло.
Водяна лілія в народній медицині
Застосування: з лікарською метою вживаються кореневища водяної лілії, що входить до складу мікстури, яка як симптоматичний засіб застосовується при лікуванні папилломатозу сечового міхура і анацидних гастритів. У народній медицині кореневища латаття білого застосовуються як в’яжучий засіб, відвар квіток п’ють при білях.
Рецепти з водяною лілією:
відваром кореневищ латаття лікують цистит: 1 ст.л. подрібнених кореневищ (можна пропустити через м’ясорубку) варити 10 хв. в 0,5 л води, півгодини настояти і процідити. Пити теплим по 1 /4 ст. 2-3 рази на день до їди.
3 ст. ложки квіток (сухих або свіжих) поміщають в марлевий мішечок, який опускають в окріп, а потім виймають і прикладають до хворого місця при невралгіях, міалгіях як болезаспокійливе.
настій квіток – хороший заспокійливий, снодійний, болезаспокійливий, пом’якшувальний і жарознижуючий засіб: 1 ч.л. сухої подрібненої сировини залити 1 ст. окропу, накрити кришкою і 30-40 хв. наполягати, укутавши. Потім процідити і при необхідності пити по 50 мл. тричі на день до їди.
настоянка: 50 г сухих кореневищ залити 0,5 л горілки, три тижні настоювати в темному місці, процідити, сировину віджати. Пити по 20-30 крапель з 1 ст.л. води за півгодини до їди.
свіжим або консервованим соком рослини виводять веснянки і пігментні плями, відбілюють шкіру (ваткою, змоченою соком, протирають обличчя кілька разів на день, як звичайним лосьйоном).
fitoterapevt.pp.ua
Водяні лілії вирощування, догляд | Ремонт та вироби своїми руками
« Хижі рослини для дому
Квіти блакитні троянди »
Багато сорти виведені селекціонерами. Це і водостійкі, і теплолюбні рослини, які мають квітки різних розмірів і відтінків. Завдяки селекції деякі сорти навіть у зимовий час культивують у відкритих водоймах Північної Європи. Їх коріння не гинуть в результаті обмерзання.
Водяні лілії, які ростуть в дикій природі, цвітуть один раз у рік протягом місяця. Проте культурні сорти здатні радувати красою квітів весь сезон з раннього літа до пізньої осені.
Водяні лілії воліють чисті водойми: озера, ставки, заплави річок. Їх використовують для оформлення ландшафту. Це підходящі рослини для ставка. Зазвичай їх висаджують у водоймах зі стоячою водою, де буде достатньо сонячного світла.
Висадку проводять у травні або на початку червня. Для цього можна використовувати ящики, кошики, які встановлюють у водоймах, на дно. Існують і інші способи розведення, але цей самий прийнятний і зручний. Якщо є ймовірність сильних заморозків, то так залишається більше шансів, що рослина не загине. До того ж можна легко перемістити ємність з кувшинкой в більш тепле місце на зберігання. Для запобігання загибелі рослини можна присипати ящик тирсою.Ємність для посадки треба вистелити мішковиною. Необхідно, щоб у ящику були щілини або комірки. Далі заповнюємо його мулистим ґрунтом або глиною. Простежте, щоб не було каменів і гілок. Це рослина не вимагає наявності в грунті торфу або компосту.
При пересадці лілії необхідно видалити старі листя і обрізати коріння, що мають волокнисту структуру. Коріння рослини (їх верхня частина) повинні злегка підніматися над поверхнею землі.
Хоча водяні лілії – це глибоководні рослини, спочатку їх не слід опускати занадто глибоко. Ємність повинна бути встановлена так, щоб нирка на кореневище була трохи нижче верхнього рівня води, а молоді пагони плавали на поверхні. Коли лілія пустить нові пагони і трохи підросте, її треба перемістити в більш глибоке місце.
При правильному догляді лілія зацвіте вже на наступний рік. Зазвичай цвітіння триває з червня місяця по вересень. Кожна квітка радує своєю красою приблизно чотири дні.
Щоб рослина росло і розвивалося, треба пересаджувати або ділити його з періодичністю раз на кілька років. Це простий процес. Для цього витягують лілію з ящика і видаляють старі коріння і листя. Потім кореневище треба розрізати або розламати на кілька частин. Кожна з них повинна містити сильні молоді корені. Місця зрізів по можливості слід присипати порошком сірки. Потім розсаджують водяні лілії в нові ємності.
Пересадку водяної лілії зазвичай проводять у травні.
Квітки цієї рослини дуже красиві. Зимостійкі сорти мають листя і квіти, які лежать на поверхні води, покриваючи її килимом. У тропічних сортів вони злегка підносяться над водою.
Листя у цієї рослини дуже щільні і мають форму серця. Розміри їх різні, так само, як і колір (зелений, бордовий, з прожилками і плямами).
Квітки лілії закриті вночі і в похмуру погоду. Особливих шкідників у цієї рослини немає. Якщо йому недостатньо сонячного світла, то листя стають більш дрібними.
Щоб водяна лілія радувала своєю красою в повній мірі, треба висаджувати її в місцях з великою кількістю сонячного світла. При достатньому освітленні лілія з красивими квітками і великими листям, простирающимися на водній гладі, — це дуже естетичне видовище.
Я давно працюю в сфері ремонтних послуг, тому я розумію всі важливі моменти в будівництві і ремонті будинків, квартир і все що з ним повязано. Раніше я працював за кордоном, і встиг зробити багато роботи, стаж більше 15 років в сфері будівництва та в напрямку Сад та Город.
Якщо Вам не важко, то діліться в соц-мережах і оцінюйте статті!!!
Залишилися питання, пишіть нам, використовуючи на сайті форму “Зворотній зв’язок”
remontu.com.ua